Тенденційного розмаху на сьогодні набуває практика банків та різного роду фінансових компаній щодо позасудового стягнення боргів за кредитними договорами багаторічної давнини.
Отримавши право вимоги за кредитним договором, через купівлю права вимоги чи маючи кредитний договір у наявності, за яким прострочена заборгованість скажімо від 2008 року, деякі особливо цікаві фінансові установи пропонують спочатку викупити уявний борг позичальнику за неймовірні 10 %, тобто дисконтом -90 %, після чого звертаються до нотаріуса для отримання виконавчого напису про стягнення всієї суми заборгованості.
Не зважаючи на те, що для вчинення таких виконавчих написів не має правових підстав, вони вчиняються кожного дня сотнями, якщо не тисячами. Внаслідок таких дій як правило стягується сума, завищена в декілька разів від реальної суми заборгованості по кредиту.
Якщо особа не захищає свої права, виконавець арештовує рахунки боржника на основі виконавчого напису нотаріуса, не пересвідчившись в законності своїх дій.
Оскільки кредити в мікрофінансових установах видаються онлайн, існує велика кількість випадків шахрайства зі сторони самих мікрофінансових установ. А саме розповсюдження персональних даних людини третім особам, котрі в свою чергу оформлюють кредити, наслідком не виплати яких, знову може бути виконавчий напис нотаріуса.
Також існує велика кількість колекторських (факторингових) організацій, які ініціюють виконавчі написи нотаріуса. Крім того що сам виконавчий напис нотаріуса не має під собою правових підстав, колекторські (факторингові) організації, як правило не мають доказів грошової вимоги.
Проте звичайні громадяни без юридичної освіти наврядчи зрозумють правомірність чи неправомірність такого роду діяльності фінансових установ.
Що говорить закон ...
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 із змінами внесеними Постановою КМУ від 26.11.2014 № 662 такими документами є зокрема іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання, а також Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями.
Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов’язання боржника.
Відповідно до ч.1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до п.2 (в редакції із змінами внесеними Постановою КМУ від 26.11.2014 № 662) Переліку, кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Отже нотаріус при вчиненні виконавчого напису має перевірити: безспірність заборгованості, факт, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, має бути оригінал договору, засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків його погашення.
Порушення норм права нотаріусами, при вчиненні виконавчого напису.
Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2017 року (справа №826/20084/14) визнано нечинною та незаконною Постанову КМ України від 26.11.2014 р. № 662 «Про внесення Змін, що вносяться до Переліку документів, за яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», в частині, зокрема, п. 2 вказаних змін до положення. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.
Ще одна перемога адвокатів юридичної компанії «Yanchak&Partners»
Цього разу позитивне рішення Залізничного районного суду у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Ознайомитися з текстом рішення -» https://reyestr.court.gov.ua/Review/95390630
Основні аспекти:
Фабула справи: Позивач ОСОБА_3 7.12.2021 р. звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 24.04.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 615/26-200. Згідно до п.1.1. договору кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 90 000, 00 дол. США, що виражається за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору у розмірі 454 500,00 грн, зі сплатою 13,5 % річних та комісій, в розмірі та порядку, визначених в Додатку №1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною, та з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 24.04.2033 року на умовах, визначених цим Договором.
01.09.2020 року на адресу позивача від АТ «Альфа-Банк» надійшло повідомлення від 14.08.2020 року про порушення основного зобов`язання. З вказаного повідомлення встановлено, що з 15.10.2019 року АТ «Альфа-Банк» стало повним правонаступником усіх прав, обов`язків та майна AT «Укрсоцбанк», а тому на даний час є кредитором за Договором кредиту № 615/26-200.
У повідомленні вказано, що в порушення умов кредитного договору позичальник свої зобов`язання не виконав, а тому станом на 01.07.2020 року виникла заборгованість в розмірі 118 998,06 дол. США, зокрема прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 67 642,42 дол. США та за процентами в розмірі 51 355,64 дол. США.
Окрім того, на адресу позивача, 01.12.2020 року від приватного виконавця Баірової Н.М., на підставі статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» надійшла постанова від 27.11.2020 року, винесена при примусовому виконанні виконавчого напису №4865 від 31.10.2020 року, що видав приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області.
У цьому випадку прийнято рішення в користь нашого клієнта про визнання виконавчого напису №4865 від 31.10.2020 року, таким, що не підлягає до виконання та стягнуто судові витрати в розмірі 24 600 грн. з Банку ).
 

Ми любимо наших клієнтів!!!

ВІДШКОДУВАННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ДО ВСТАНОВЛЕННЯ ВИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику застосування судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, шкода заподіяна особі і майну громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.
Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відтак, слід врахувати, що у кожному конкретному випадку має бути встановлена вина особи, наявність причинового зв’язку між її неправомірними діями та завданою шкодою. Факт вчинення, для прикладу кримінального правопорушення, має бути встановлений вироком суду. 
Право на оцінку доказів у кримінальній справі, відповідно до вимог КПК України, надано суду, прокурору, слідчому і особі, яка проводить дізнання. Відтак, цивільний суд не може оцінювати докази, отримані в ході кримінального процесу до вироку суду.
Відтак, презюмуємо, що виключно внесення відомостей до ЄРДР та відкриття кримінального провадження у справі є підставою для досудового розслідування кримінального правопорушення у порядку КПК, та не може свідчити про встановлення вини особи, а відтак безумовне стягнення з неї майнової шкоди. 
Відтак, якщо проти Вас порушено кримінальну справу, це ще не означає, що Ви зобов"язані відшкодувати майнову шкоду, дочекайтесь вироку суду!
З повагою, ЮК Yanchak&Partners

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ УГОДИ З ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ В 2018 РОЦІ.

За цивільно-правовим договором відносини регламентується не трудовим законодавством, а виключно цивільним. Тобто дві рівноправних сторони домовляються:
про виконання робіт або надання послуг, із зазначенням їх вичерпного переліку в договорі. Факт виконання обов'язково оформляють актом виконаних робіт;
конкретні строки виконання робіт/надання послуг або кожного окремого їх етапу;
вартості виконання робіт, надання послуг.
Виконавець за договором отримує оплату не за процес праці, а за результат. Його не включають до штатного розпису, він не підпорядковується правилам трудового розпорядку і не претендує на соціальні гарантії від держави (наприклад, оплату лікарняного), на які можуть розраховувати працівники за трудовим договором. Кожна зі сторін у будь-який момент може розірвати договір.

▪️СТРОК ДОГОВОРУ . 
Так, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін згідно зі ст. 905 ЦКУ, а строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду відповідно до ст. 846 ЦКУ. Тобто законодавством не встановлено мінімального чи максимального терміну, на який може укладатися ЦПД.Водночас договори ЦПД не можуть укладатися на невизначений строк.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ: не варто укладати цивільно-правові договори на тривалий строк замість трудових, бо при перевірці їх можуть перекваліфікувати в трудові договори.

НЕКОРЕКТИНИЙ ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ . Доволі часто він описаний розпливчасто, наприклад «надання бухгалтерських послуг», без уточнення, які саме послуги мають бути надані для виконання умов договору. Правильно буде написати: «складання первинних документів, заповнення книги обліку доходів, складання та подання звітності».
Системність — якщо ЦПД укладено з одним виконавцем тричі або більше за рік, велика ймовірність, що в разі перевірки контролери звернуть на це увагу і спробують перекваліфікувати договір. Наприклад, договір про надання юридичних послуг укладено на рік і щомісячно виставяється акт виконаних робіт. 
З повагою, ЮК "Yanchak&Partners" Law Company 

Верховна Рада України прийняла за основу проект Закону №7279-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень».

Так, законопроектом пропонується визначити принципи та критерії розмежування кримінальних проступків та злочинів та змінити класифікацію кримінальних правопорушень на кримінальні проступки, нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Водночас пропонується кримінальним проступком визначити діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі, а також:

узгодити питання строків дізнання та судового розгляду кримінальних проступків;
визначити порядок застосування інституту судимості до осіб, які скоїли кримінальний проступок;
визначити коло суб’єктів, що будуть проводити дізнання по кримінальним проступкам;
уточнити перелік можливих негласних слідчих (розшукових) дій під час дізнання;
унормувати питання джерел доказів;
передбачити, що готування до кримінального проступку не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Фізична особа — підприємець, яка в І кварталі поточного року перебувала на загальній системі оподаткування, а з ІІ кварталу — на спрощеній системі оподаткування повинна:

подати квартальну податкову декларацію про майновий стан і доходи за результатами І кварталу та сплатити авансовий платіж по ПДФО;
подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до 9 лютого року, що настає за звітним, та у термін, передбачений для сплати ПДФО, сплатити військовий збір в розмірі 1,5 % чистого оподатковуваного доходу.

Відповідно до п. п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПКУ, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід .

Ставка збору складає 1,5 відсотка об’єкта оподаткування, визначеного п. п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ .

Згідно з п. п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПКУ загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із ст. 177 ПКУ.

Об’єктом оподаткування фізичної особи – підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

Звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ .

Оскільки згідно з п. п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165 ПКУ дохід фізичної особи – підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до ПКУ, не включається до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб, то відповідно фізичні особи – підприємці, яка знаходиться на спрощеній системі оподаткування, звільняються від нарахування та сплати військового збору.

Фізичні особи – підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності ПКУ, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування.

Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені п. п. 177.5.1 п. 177.5 ст. 177 ПКУ, що настануть у звітному податковому році.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати.

20 квітня 2018 року набув чинності Закон № 2363-VIII «Про внесення зміни до пункту 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо продовження терміну прийняття в експлуатацію об’єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт», повідомляє.

Цим законом вносяться зміни до Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», які відновлюють термін прийняття в експлуатацію об’єктів будівництва, збудованих без дозволу.

Змінами встановлюється, що орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об’єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію:

збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 квадратних метрів;
збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення.

З 17 квітня визнано таким, що втратив чинність наказ МВС, який затверджував Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

Про це повідомляє Державна міграційна служба України.

Зазначене рішення прийнято в рамках реформування системи документування та із врахуванням того, що паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року вже тривалий час не видається у жодному підрозділі міграційної служби.

Разом з цим, можливість за бажанням особи вклеїти фотокартку до такого паспорта по досягненні 25- та 45-річного віку прописана в інших нормативно-правових актах, тому така послуга і надалі надаватиметься підрозділами Державної міграційної служби та центрами надання адмінпослуг. Таким чином, як і раніше після досягнення 25- та 45-річного віку особа самостійно вирішуватиме, чи вклеїти фото до паспорта у формі книжечки, чи оформити ID-картку.

У другому півріччі 2018 року заплановано запровадження послуги із заміни паспорта у формі книжечки на ID-картку за бажанням (сьогодні така заміна можлива лише у разі зміни прізвища, псування або втрати паспорта, а також за бажанням при досягненні 25- та 45-річного віку).

Поступове запровадження ID-картки без примушування громадян до заміни документів здійснюється відповідно до досвіду європейських країн та з метою уникнення ажіотажу та додаткових черг.

На сьогоднішній день вже більше 70 центрів надання адмінпослуг (ЦНАП) в різних регіонах України надають послуги з оформлення біометричних документів. Як показує практика, запровадження цих послуг у ЦНАП суттєво покращує ситуацію з чергами та доступністю послуг для громадян.

Верховний Суд роз’яснив питання зловживання процесуальними правами за Цивільним процесуальним кодексом України.

Суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

подання скарги на рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася;
подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено, за відсутності інших підстав або нових обставин;
заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на затягування чи перешкоджання розгляду справи;
подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання кількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав;
вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ;
подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Разом з тим, суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У такому випадку він застосовує до учасника судового процесу заходи, визначені ЦПК.

У новому Цивільному процесуальному кодексі законодавець дещо змінив підхід до інституту забезпечення позову, приділивши йому більшу увагу, ніж у попередніх редакціях процесуального закону, та істотно розширивши повноваження суду в питаннях як забезпечення виконання майбутнього рішення, так і протидії зловживанням учасниками процесу правами. Як змінилися правила гри, чому перелік можливих заходів забезпечення позову є неповним та якими є особливості зустрічного забезпечення?

Неповний перелік

Заходами забезпечення позову є тимчасове обмеження прав особи тією мірою та таким чином, як це необхідно для збереження в період розгляду справи можливості безперешкодного виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Неповний перелік можливих заходів забезпечення позову наведений в ст.150 ЦПК та включає:

• накладення арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

• заборону вчиняти певні дії;

• встановлення обов’язку вчинити певні дії;

• заборону іншим особам учиняти дії щодо предмета спору, або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;

• зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

• зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

• передачу речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;

• зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

• арешт морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.

Неповним цей перелік є тому, що законодавець передбачив можливість застосування й інших заходів, які на роздум суду зможуть повністю виконати покладені на інститут функції. За потреби суд може застосувати одночасно кілька заходів забезпечення позову.

Разом з тим існують і певні обмеження в можливості застосування заходів забезпечення. Їх повний перелік міститься також у ст.150 ЦПК. Так, не допускається:

• забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку;

• зупинення рішень, актів Національного банку, а також установлення для останнього заборони або обов’язку вчиняти певні дії;

• заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або ФГВО.

Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Крім того, варто акцентувати увагу на положеннях ч.10 ст.150 ЦПК, які вказують на неможливість ужиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Таке правило застосовувалося судами й раніше.

Вперше відповідну правову позицію виклав Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9 щодо трудових спорів. Проте пізніше ця правова позиція стала застосовуватися відносно всіх спорів. Нині ж вона отримала своє нормативне закріплення.

За змістом, заява повинна містити такі дані:

• найменування суду, до якого вона подається (при цьому варто пам’ятати про правила підсудності: якщо заява про забезпечення позову подається до його подання, застосовуються правила підсудності, передбачені ЦПК; якщо одночасно з поданням позову — до того ж суду, до якого подається і сам позов; якщо провадження у справі вже відкрито, заяву про забезпечення позову потрібно подавати до суду, який розглядає справу);

• інформацію про заявника (ім’я/найменування, місце проживання/місцезнаходження, поштові індекси, ідентифікаційний номер; крім того, заявникові необхідно вказати телефонні номери й адресу електронної пошти, якщо такі є), а якщо заява подається до подання позову, варто вказати аналогічну інформацію щодо інших осіб, які надалі можуть отримати статус учасників справи;

• опис суті та предмета спору, де заявник викладає фактичні обставини виникнення спору, вказує на правові підстави його матеріально-правових вимог і визначає предмет спору;

• обґрунтування необхідності забезпечення позову (заявник пояснює, чому необхідно застосувати заходи забезпечення позову, наводить свої доводи і посилається на докази щодо обставин, які підтверджують потрібність застосування таких заходів);

• захід забезпечення позову, який заявник просить застосувати (обґрунтовує, чому слід застосувати саме обраний ним спосіб забезпечення позову, а не інший, і доводить відповідність заявленого заходу фактичним обставинам спору й можливим наслідкам його застосування або незастосування);

• ціну позову щодо вимог майнового характеру;

• пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення (це ще одна новела ЦПК: законодавець пропонує позивачеві самостійно запропонувати суду підтвердження своєї сумлінності в питанні заявленого забезпечення позову).

Крім депозиту, зустрічне забезпечення може здійснюватися шляхом надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення від іншої особи, що не є заявником. Також суд може в порядку зустрічного забезпечення зобов’язати  позивача вчинити певні дії для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

При цьому запропоноване заявником зустрічне забезпечення не є обов’язковим для суду. Останній, вирішуючи питання про забезпечення позову, вправі або прислухатися до побажань заявника в цьому питанні, або ні. Саме по собі зустрічне забезпечення не є обов’язковим, крім випадків, коли позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна на території України в розмірі, достатньому для відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову в разі відмови в задоволенні останнього, або коли суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії стосовно відчуження майна чи інші заходи здатні ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у разі відмови в задоволенні позову.   

Крім того, до заяви про забезпечення позову повинна долучатися квитанція про сплату судового збору відповідно до встановленої законом «Про судовий збір» ставкою — 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо заявник — юридична особа, і 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо фізична.

Коли заява відповідає вказаним вище вимогам, суд розглядає її протягом двох днів. В іншому разі постановляє ухвалу про повернення заяви.

В окремих випадках суд може викликати заявника для надання пояснень або додаткових доказів, які підтверджували б необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках суд для розгляду заяви може призначити судове засідання, в яке викликати всіх учасників справи.

Нововведення й питання

Чинне законодавство не містить категоричної вказівки стосовно того, що питання прийняття або призначення заяви до розгляду в судовому засіданні повинне бути вирішене шляхом винесення ухвали суду. Тому правильним буде твердження, що такої ухвали виносити не потрібно, а виклик учасників справи в разі необхідності слід здійснювати в загальному порядку — шляхом судових викликів у встановленому розд.7 ЦПК порядку.

У результаті суд, розглянувши заяву про забезпечення позову по суті, може постановити ухвалу про:

• задоволення заяви (застосування заходів забезпечення позову), вживши всіх заходів забезпечення, про які просив заявник;

• часткове задоволення заяви — у випадку, якщо дійде висновку про необхідність забезпечення позову в якійсь частині;

• відмову в задоволенні заяви — якщо вона буде недостатньо обґрунтованою або заходи забезпечення, які заявник просив застосувати, не відповідають суті спору або не співвідносні з ним.

Незалежно від результатів розгляду заяви винесена за його результатами ухвала може бути оскаржена зацікавленими особами в апеляційному порядку за загальними правилами, передбаченими розд. V ЦПК.

Ухвала суду про забезпечення позову (або часткове забезпечення) повинна містити висновки про результати розгляду поданої заяви, вид забезпечення позову, а також додаткову інформацію, необхідну для виконання. Крім того, в ухвалі може бути вказаний порядок її виконання.

Разом з тим у разі застосування судом зустрічного забезпечення про це також зазначається в ухвалі. Повинні бути вказані його вид і розмір (у разі грошового забезпечення), а також строк здійснення. Зустрічне забезпечення вважатиметься виконаним після надання суду підтверджувальних документів.

Ухвала про забезпечення позову (зокрема про часткове забезпечення) підлягає негайному виконанню. Подання апеляційної скарги на таку ухвалу не перешкоджає її виконанню.

Проте в разі невиконання заявником вимог зустрічного забезпечення в установлений строк суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення (ч.10 ст.154 ЦПК).

Формулювання норми вказує на те, що при настанні вказаних обставин скасуванню підлягають не самі заходи, а саме ухвала як процесуальний документ, що є новелою. У свою чергу це породжує логічне запитання: якщо особа, права якої обмежені заходами забезпечення, подасть апеляційну скаргу на ухвалу суду про забезпечення позову, а заявник не виконає розпорядження ухвали в частині зустрічного забезпечення, то яке питання потрібно розглянути першим?

Можна наводити аргументи на користь розгляду апеляційної скарги або на користь скасування ухвали. У першому випадку йдеться про вирішення питання про дотримання судом норм матеріального та процесуального права, а в другому — про гарантування належного захисту прав та інтересів усіх учасників розгляду.

При цьому, скасовуючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції встановлюватиме факт невиконання заявником покладених на нього обов’язків щодо зустрічного забезпечення. Це, у свою чергу, може свідчити про зловживання таким заявником процесуальним правом. Натомість суд апеляційної інстанції зможе дати оцінку тільки діям суду першої інстанції. І те, й інше — необхідні заходи, проте що з них є пріоритетнішим у разі виникнення описаної вище ситуації?

Це питання, дискусія навколо якого ще не вичерпана.

Таким чином, незважаючи на існування низки не до кінця вирішених питань, інститут забезпечення позову став гнучкішим, а значить, дієвішим. У кодексі з’явився внутрішній механізм заборон і гарантування сумлінності застосування його учасниками спору. Це в цілому свідчить про значний прогрес правової думки вітчизняного законодавця та зміцнення правових основ українського співтовариства.